Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Имя пользователя: Пароль:

Автор Тема: Карл Лінней  (Прочитано 12251 раз)

Сонце

  • Старожил
  • ****
  • Сообщений: 337
    • Просмотр профиля
Карл Лінней
« : 01 Августа 2010, 18:13:47 »
...Наш світ  — не випадковість,
                                не хаос, —
Є система  у  всьому…
                   
                       А. Стекольников


Карл Лінней
     
     У великому саду пастора Нільса росла струнка пахуча липа. Весною, коли липа квітувала, від неї пахло запашним медом, а в її листі свистіла іволга. На згадку про цю стару «сімейну» липу Нільс взяв прізвище Лінней (шведське лінд в російській мові означає  липа).
     У Нільса було декілька синів. Старший з них, Карл, народився 23 травня 1707 року. Коли Карл підріс, він часто бродив з батьком по околицям Стенброхульта, вишукуючи цікаві рослини, щоб пересадити їх в сад.
     В caдy в Карла був свій садок — декілька рядків. Тут хлопчик вирощував рослини і спостерігав, як тягнуться до сонця зелені стеблинки; тут, в батьківському саду, запалилася в його серці  незгасна любов до рослин.
     В школі Карл вчився недобре: богослов’я і стародавні мови його не цікавили, часто під час уроків він   з  тугою   поглядав на   вікно,   за   яким   квітував бузок  і співали  птахи.   Як тільки вчитель  викликав  Карла, як у нього від   страху  язик  присихав   до  горла  і  перехоплювало   дихання:   за поведінку    жорстко    провчали.
     Засмучений навчанням сина, пастор вирішив забрати його з школи і віддати в навчання до шевця: як не є а ремесло. На щастя для Карла, пастор пішов порадитися з доктором Ротманом, своїм давнім приятелем.
— Так, зрозуміло, — сказав Ротман, вислухавши пастора, — якщо деревце скривлюється, його потрібно випрямляти, поки воно молоде. Але чому ж до шевця? Я думаю, що це не заняття для Карла. Знаєте що? Віддайте його мені, я упевнений, що з нього вийде  відмінний натураліст.
     У ті часи поняття про натураліста було пов'язане з поняттям про лікаря, який повинен був уміти готувати ліки, а отже, знати рослини, що служать для них сировиною.
     Ротман був чуйним вихователем. Він не став робити Карлу зауважень, а дав книгу Плінія по природній історії. Карл, прочитавши дві-три сторінки, так захопився, що вже не міг відірватися.
     Успіхи Карла дивували вчителів і викликали недовір'я. І коли Карл Лінней все ж таки закінчив гімназію, ректор гімназії Крон написав в його характеристиці:    «Юнацтво   в   школі  схоже на молодість дерев в розсаднику. Трапляється іноді, що дика природа дерева, не дивлячись ні на які турботи, не піддається культурі. Але, пересаджене в інший ґрунт, дерево перетворюється і приносить хороші плоди. Тільки в цій надії хлопця відпускають в академію, де, можливо, він потрапить в клімат, сприятливий його розвитку».
     На сімейній раді було вирішено, що Карл поїде вчитися в університет міста Лунд.
     В університеті Карл був такий старанний в навчанні і скромний в поведінці, що незабаром зробився любимим всіма, хто його знав. Здатного студента помітив професор Стобеус, відомий медик і натураліст. В його будинку Карл знайшов чудовий музей: гербарії, чучела птахів, раковини молюсків, колекцію мінералів і багато інших цікавих речей. Довгі годинни просиджував Лінней в музеї, вивчаючи його скарби, а ночами читав при свічці.
     Лінней часто ходив по околицях міста і повертався додому з цілим оберемком рослин, які потім розбирав і засушував для гербарію.
У 1728 році Лінней переїхав в Упсалу, де був прекрасний ботанічний сад. Молодий вчений сподівався краще вивчити ботаніку, але йому весь час бракувало коштів. Гроші, одержані від батька, кінчалися, і дістати їх було ніде. Траплялося деколи, що відірвана в черевика підошва так голосно човгала об каміння мостової, що Карл високо піднімав ногу і низько опускав очі: йому здавалося, що всі перехожі звертають увагу на його порваний черевик.
     Товариші говорили йому: «Не сумуй, старий. Адже гірша бідність — це недолік розуму. А осягнеш науку — все рівно, що покладеш в кишеню коштовність».
     Наступного року Лінней все ж таки вирішив залишити університет: добрий жарт не замінить і поганого обіду. Останній раз пішов він в ботанічний сад прощатися з рослинами. Поволі рухався він по алеях, перебираючи пальцями зелене листя. Раптом він почув позаду себе неквапливі кроки. Озирнувся — до нього підходив старий священик, доктор богослов’я Цельзіус.
—    Добридень,  друже, - привітно звернувся  він  до Карала, - я  давно  спостерігаю   за   вами.    Ви    так    уважно    разглядаєте   ці   рослини,   ніби залишаєте   тут   клад   і   запам'ятовуєте  місце.
—    Ви      не помилилися, — сумно відповів   Лінней, — я   виїжджаю   і прийшов попрощатися з садом.  Адже я ботанік.
—    От як! — зацікавився  Цельзіус. — І як давно  ви  займаєтесь ботанікою?
     Лінней розповів, що ще в дитинстві він полюбив рослини і вирощував їх в своєму саду. Слухаючи Ліннея, Цельзіус радо кивав головою. Так, розумю. Хто живе біля річки, пізнає звички риб; хто живе біля лісу, звикає до пташиного співу; а хто проводить дитинство в саду, знає, що кожна квітка має свій запах. Саме така людина йому і була потрібна. Доктор богослов’я писав про рослини, які згадуються в біблії. Але він не завжди міг довіритися власним знанням, а звертатися до нетямущих ботаніків вважав такою ж даремною справою, як питати жителя пустелі про морську піну. Знайомство з Карлом його дуже тішило. Яка вражаюча пам'ять! Зібрати гербарій з 600 рослин і пам'ятати назви майже всіх з них! Так, на це здатний не кожен.
     Цельзіус запросив Карла до себе. Лінней і Цельзіус часто здійснювали екскурсії в околиці Упсали, збирали рослини, визначали їх назви і замальовували.
     В університеті Лінней написав свою першу наукову роботу «Введення до таїнства рослин». У поетичній формі він описав пробудження природи від зимового сну, набухання бруньок, появи першого зеленого листя, весняне  життя  комах і птахів.
     Ця робота справила велике враження на професора університету Рудбека, який познайомився з Ліннєєм та  покликав його до себе в асистенти.
     В цей час Упсальське королівське суспільство одержало від короля пропозицію послати одного натураліста для дослідження Лапландії, яка була частиною Швеції і була мало вивчена. Університет запропонував послати Ліннея. Лінней знав, що пересуватися йому доведеться пішки, що найвишуканішою їжею для нього буде сушена риба,   а  спілкуватися  з  лапландцямі він зможе тільки мовою жестів. Але це його мало бентежило: якщо любиш плоди, потрібно миритися з тим, що доводиться пригинати гілки.
     У Лапландії Лінней побачив гранітні скелі, які раз у раз перемежовувалися з болотами; безплідний грунт, одягнений білими кущиками оленячого лишайника і порослий ялинами. Щільні, темні хмари комарів наповнювали повітря тонким дзвоном, що стогоном. Від їх укусів горіло тіло, ніби всипане тисячами крихітних вогників. Подорожувати Ліннею довелося в суспільстві двох лапландців, один з яких був провідником, інший — перекладачем. Лінней здіймався по кам'янистих стежках, перетинав бурхливі річки, забирався в гірські ліси, бродив по похмурій і дикій тундрі. Укриттям від негоди йому служив перевернений човен,  ліжком  звіряча шкура. Одного разу човен, на якому вони перепливали бурхливу, з порогами річку, перекинувся і частина речей   втонула, а  мандрівники  ледь  не загинули.
     До різних негод домішувалася і туга за  батьківщиною, нестримна, щоденна. Лінней згадував Швецію, її небо, освітлене туманним відблиском північного сяйва, її землю, покриту снігом і льодом протягом багатьох місяців. З настанням вечора з труби кожної хатини підіймався стовп густого диму і коло вогнища, де яскраво горів торф, освітлюючи внутрішність житла, грілася  вся  родина.
     Повернувшися в Упсалу, Лінней написав роботу «Лапландська флора». Багато років користувався він знаннями, одержаними під час подорожі.
Лекції Ліннея завжди привертали багато студентів. Розповіді були цікаві і захоплюючі: він знав, що витонченість мови і гарячність викладу сприяють переконливості наукових істин. Сам він був завжди вірний своїм учням і уважний до них, але основою цієї його прихильності завжди була любов до науки.
     Лінней відрізнявся винятковою працьовитістю, завжди прагнув бути уважним до явищ природи і глибше за них осмислювати. Це йому вдавалося тому, що жодної хвилини він не згаяв, він ніколи нічого не робив абияк і доводив почате до кінця.
     Але у Ліннея не було наукового звання, і його недоброзичливці  добилися  рішення  факультету припинити читання лекцій. Необхідно було одержати диплом, щоб зміцнити своє положення в університеті.
В 1735 році Лінней захистив дисертацію в університеті голландського містечка Гардевіка. Він захистив роботу «Про лихоманку» і отримав звання доктора медицини, а також знаки вченої гідності: шовковий капелюх і золоте кільце. В цьому ж році побачила світ його знаменита книга  «Система природи», яка принесла  йому  всесвітню  славу.
     Один грецький міф розповідає про жорстокого царя Міноса з острова Кріт. Афіняни повинні були посилати йому прекрасних дівчат і хлопців, яких цар віддавав на поживу чудовиську Мінотавру, що жив в лабіринті з такою заплутаною системою коридорів, що всі, хто потрапляв в нього, не міг вже вибратися назад. Але знайшовся герой Тезей, який взяв у доньки царя Аріадни, що полюбила його, чудову нитку і, тримаючись за неї, пройшов лабіринт, убив Мінотавра і вибрався на світло волі. От чому і називають ниткою Аріадни всілякий спосіб, яким можна вирішити заплутану задачу. «Аріаднина нитка ботаникі— система, без якої в ботаніці хаос», — писав Лінней в «Філософії ботаніки». — «Система — ось нитка, вхопившися за яку можна благополучно вибратися із розмаїття фактів».
     До цього часу в ботаніці був накопичений великий матеріал по опису рослин. Правда, часто ці описи відрізнялися складністю і суперечністю. Кожен вид рослин в різних країнах називався по-різному і навіть в одній країні мав декілька назв. Це утрудняло визначення рослин, приводило до численних помилок і викликало запеклі суперечки. Довго не могли учені знайти нитку Аріадни в ботаніці. Необхідно було розробити просту і зручну класифікацію, дати точні і короткі визначення видів.
     Лінней знав, що одні натуралісти розташовували назви рослин в алфавітному порядку; інші — по якій-небудь одній різко впадаючій в очі ознаці, наприклад за формою віночка, числу насіння; треті — взалежності від користі або шкоди, які рослини приносять людині.
     Лінней узяв за основу розподілу тичинки і маточки — такі дрібні частини квітки, на які натуралісти раніше і уваги не звертали.
     Насправді маточка і тичинки— головні частини квітки. Вони беруть участь в утворенні плодів і насіння.
     Лінней розбив всі рослини за числом і будовою тичинок на 24 класи, класи розділив на порядки, порядки — на родини, родини — роди, роди  на види. Під видом він розумів групу організмів, що походять від спільних батьків і дають при схрещуванні плодовите потомство. Кожній рослині Лінней дав видову і родову назву на латинській мові. Такий спосіб позначення рослини двома словами називається бінарною (подвійний) номенклатурою. Спроба застосувати бінарну номенклатуру була зроблена ще за 100 років до Ліннея, але він застосував її широко і міцно закріпив в науці. З двох слів одне — іменник — означає рід, а разом з прикметником — назва виду. Наприклад: жовтець їдкий і жовтець золотистий, конюшина червона і конюшина повзуча, пшениця тверда і пшениця м'яка. Тут жовтець, конюшина і пшениця — назви родів, а їдкий і золотистий, червоний і повзучий, тверда і м'яка — назви видів. Замість докладного опису рослин достатньо було короткого позначення їх з двох слів. Так якщо раніше шипшина називалася звичайною лісовою трояндою з рожевою запашною квіткою, то, за  Ліннеєм, вона стала трояндою лісовою. Лінней підрахував, що з шести прикметників і трьох іменників, тобто з дев'яти слів, можна скласти назви для 100 видів. І якщо раніше користування видовими назвами давало, за словами сучасників, «найбільші затруднення для пам'яті, мови і письма», то нова система була практично зручною і дивовижним чином полегшила науку. Назви рослин були короткі, виразні і звучні. Користуватись системою стало легко. Завдяки системі Ліннея за декілька десятиліть число відомих видів рослин збільшилося від 7000 до 100 000.
     Сам Лінней знав і описав близько 10 000 видів рослин і понад 4200 види тварин.
     Лінней провів реформу ботанічної мови. Він вперше запропонував такі назви частин рослини, як віночок, пильник, нектарник, зав'язь, рильце, тичинкова нитка, квітколоже, квітконіжка, оцвітина. Всього Лінней ввів в ботаніку близько 1000 термінів. Частину з них він придумав сам, а інші, вважаючи вдалими, відібрав з книг натуралістів і пояснив, де і як використовувати кожен термін.
     Але система Ліннея, неперевершена по своїй витонченій простоті, була всеж штучною: вона допомагала розпізнавати рослини, але не розкривала вповні їх споріднених зв'язків. Рослини в ній розподілялися за схожісттю однієї, двох ознак. Не випадково, що споріднені рослини виявилися розділеними, а нерідні — зібраними разом.
     Так, підрахувавши число тичинок у барбарису і очерету, Лінней помістив їх в одну групу, хоча барбарис відноситься до дводольних рослин, а очерет — до однодольних. Він зближував моркву і льон на тій основі, що у них по п'ять тичинок в квітці. В той же час споріднені рослини жовтець і роголистник опинилися в різних класах.
     Лінней і сам розумів, що його система штучна, але вважав, що така система, яка учить розпізнавати рослини, необхідна, доки немає природної. Проте під природною системою Лінней розумів таку, яка відображала б порядок природи, встановлений «творцем», а не історичний процес розвитку організмів.
     Лінней уявляв собі живий світ у вигляді безперервного ланцюга, в якій рослинні ланки непомітно переходять в тваринні.
     Всіх тварин Лінней розділив на 6 класів (ссавці, птахи, амфібії, риби; комахи та черв'яки) і кожному класу дав відповідну характеристику.
Кожній тварині він теж дав родову і видову назву: синиця велика, синиця болотяна (гаїчка), синиця чорна (московка); горобець домовий, горобець польової і т.д.
     Два тварин, наприклад, горобець домовий і горобець польовий, багато в чому схожі і тому включені в один рід, але багато в чому різні і тому відносяться до різних видів цього роду.
     Лінней перший виділив класи ссавців і птахів, зарахував до ссавців кита (якого раніше приймали за рибу) і відділив черв'яків від комах. Багато типів тварин об'єднували споріднені форми. Так, до жуйних Лінней відніс бика, оленя, барана і т. д.; до гризунів — мишу, щура, бобра, дикобраза і ін.
     Система тварин, по Ліннею, була природнішою, ніж система рослин, але і вона містила немало помилок. Так, Лінней відніс до черв'яків кишковопорожнинних і молюсків, а земноводних і плазуючих об'єднав в один клас амфібій. Штучно розподілив він багатьох тварин і усередині класів: по будові дзьоба помістив в один ряд страуса і курку; на підставі схожості зубної системи об'єднав слона, моржа, лінивця і мурахоїда. В мікроорганізмах Лінней не зміг розібратися і об'єднав їх в світ «хаосу». Він вважав, що грішно навіть вивчати мікробів, оскільки творець, створюючи їх невидимими, очевидно, мав на увазі зберегти цей світ таємно від людського пізнання.
     Людину Лінней помістив поряд з мавпами. Він зробив це за 120 років до того, як Ч. Дарвін обгрунтував своє вчення про походження людини від мавп. Але, побоюючись, як би не викликати гнів служителів церкви, Лінней обережно помітив в книзі, що близькість в системі не говорить про кровну спорідненість.
     Питання про походження видів для Ліннея не існувало. Він вважав, що всі види створені  «всемогутнім творцем».
    За часів Ліннея наука знаходилася головним чином в руках церкви і «вчені» ченці займалися тлумаченням біблії, а в ній затверджувалося, що рослини і тварини створені богом в раю, звідки вони і розповсюдилися по всьому білому світу. В науці затвердився погляд на природу як на повну, одвічно встановлену   гармонію.
     І Лінней, розподіляючи тварин  і рослини  по рисах схожості,   мав   на меті   лише   відтворити  «творчий план створення»,  проникнути   в  його  божественний  задум.    Він    говорив,    що    не  випакдково сучасні тварини за  своїми  ознаками    не відрізняются   від   стародавніх,   знайдених    в  єгипетських   пірамідах.   Якщо   за 5000   років  тварини      не змінились, то немає підстав вважати, що вони здатні змінитися і за більший термін.
     Але Лінней був наглядовим натуралістом. Гуляючи по доріжках свого дослідного саду, він не раз помічав, як впливають на рослини клімат, грунт, спека і вітер. Окрім цього, він припускав, що нові види, можливо, утворюються при схрещуванні.
     При всіх своїх недоліках система Ліннея склала основу сучасної класифікації, і бінарна номенклатура зберігається до теперішнього часу. За життя Ліннея вийшло 13 видань «Системи природи», які він постійно   переробляв   і   доповнював.
     Лінней прожив в Голландії три роки і за цей час «написав більше, відкрив більше і зробив крупних реформ більше, ніж хто-небудь інший до нього за все свє життя». Повернувшись на батьківщину, Лінней став практикувати як лікар. У 1741 році його вибрали професором медицини і ботаніки в Упсальському університеті, де він колись вчився, і з того часу до кінця життя він став вчити інших.
      Йшли роки. Виходили в світ нові книги Ліннея: «Філософія ботаніки», «Види рослин» та інші, в яких Лінней розказував про своє навчання. Він став членом багатьох наукових громад світу.
      В 1754 році Лінней був вибраний почесним членом Петербурзької академії    наук.    Слава    вченого росла. Але багато неприємностей доставляли Ліннею недоброзичливці, які вишукували в його роботах слабкі місця. Лінней був дуже самолюбивий і вважав своїм девізом вислів: «Справами збільшувати свою славу». Він ретельно працював над своїми працями і не друкував їх, поки не переконувався, що вони «дозріли».
22 січня 1778 року перед Упсальськім собором зібрався величезний натовп народу. Ховали Карла Ліннея. Весь Упсальській університет був присутній на похоронах. На могилі поставили пам'ятник з медальйоном, що зображає голову Ліннея, і надписали: «Карлу Ліннею — князю ботаніків. Друзі та учні. 1778 р.»


     
« Последнее редактирование: 01 Августа 2010, 18:32:26 от Сонце »
Записан