Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Имя пользователя: Пароль:
Просмотр сообщений
This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.
  Messages   Показать темы   Показать вложения  

  Показать темы - Сонце
Страниц: [1] 2 3
1  Основные разделы / Учеба / Екскурсії в Національний ботанічний сад ім. М.М.Гришка : 07 Июня 2014, 10:35:47
Група 3-Л-53

[attachimg=1]
2  Основные разделы / Учеба / Екскурсії на Вінницьку обласну станцію юних натуралістів : 27 Мая 2014, 21:19:43
Група 2-Л-54

[attachimg=1]
3  Основные разделы / Беседка / Цікаві особистості : 23 Июня 2013, 19:18:42
Энтомолог в голландских кружевах

Наука и творчество в судьбе Марии Сибиллы Мериан (1647–1717)

[attachimg=1]

      Жизнь этой удивительной женщины была на редкость беспокойна. Она меняла города и страны, сама зарабатывала себе на хлеб (и это в XVII в.!) и растила двух дочерей. Но самым поразительным было то, что, несмотря ни на какие бытовые трудности, Мария Сибилла Мериан никогда надолго не оставляла своего любимого занятия, довольно необычного для женщины того времени... Она вела неустанные наблюдения за «чудесными», как тогда говорили, превращениями насекомых. Гусеницы становились куколками, потом появлялись бабочки, а Мария Сибилла тщательно зарисовывала и скрупулезно описывала каждую стадию. В результате она издала несколько великолепно проиллюстрированных книг, которые сделали ее знаменитой. Сейчас лучшие библиотеки мира гордятся, если в их фондах есть хотя бы один экземпляр какого-нибудь редкого издания этой замечательной художницы и исследовательницы. Самой яркой страницей ее биографии стала настоящая научная экспедиция в Южную Америку, которую Мария Сибилла Мериан задумала и осуществила на рубеже XVII и XVIII вв. Но, обо всем по порядку.
      Мария Сибилла Мериан родилась в вольном германском городе Франкфурте-на-Майне в 1647 г. Ее отец, Маттеус Мериан, был известным рисовальщиком и гравером и занимался книгоизданием. Родом он был из Швейцарии, из очень уважаемой семьи города Базеля. Мать девочки была дочерью голландского протестантского священника. Больше всего на свете она ценила порядок и была на редкость хозяйственна. Ее звали Иоганна Сибилла.
        От отца девочка унаследовала незаурядные способности к рисованию, но сам он ничему не мог ее научить. Маттеус Мериан умер, когда Марии Сибилле было всего три года. Первым учителем стал отчим, второй муж Иоганны Сибиллы, Якоб Марель. Он был профессиональным художником, учился живописи у голландских мастеров Утрехтской «цветочной» школы и у знаменитого Георга Флегеля. Якоб первым заметил склонность Марии Сибиллы к рисованию.
       Уже с семи лет девочка начала постигать основы мастерства: рисунок, акварель, живопись маслом. Со временем освоила гравирование по меди. Мать была недовольна. По ее мнению, маленькой Марии Сибилле все это было ни к чему. Она должна была вырасти добродетельной и хозяйственной, вот и все. Однако Иоганна Сибилла уступила Якобу Марелю, который считал, что способности девочки не должны пропасть. Мать пошла на компромисс: занятия живописью ни в коем случае не должны были мешать Марии Сибилле помогать ей по хозяйству. Это означало, что времени на игры у девочки не останется. Однако и в материнской суровости маленькая Мария Сибилла находила лазейки для радости. Вышивание, по мнению хозяйственной Иоганны Сибиллы, способствовало развитию таких добродетелей, как терпение и усидчивость, и было полезным делом. А Марии Сибилле казалось, что вышивка – это разновидность живописи, к тому же девочке позволяли самой придумывать рисунки, и она с удовольствием занималась этим.
      Но вот чего уж никак не могла понять и принять Иоганна Сибилла, так это склонности своей дочери к собиранию насекомых. Жуки, пауки и гусеницы – какая гадость! Бабочки милы, но ловить их – пустое и неугодное богу занятие. Иоганна Сибилла всерьез ломала голову над тем, как отвадить девочку от всяких букашек, интерес к которым у той день ото дня, казалось, все увеличивался. И придумала.
         В те времена многие франкфуртские вышивальщицы заводили собственные маленькие шелковичные хозяйства. Шелковые нитки в лавке стоили дорого, гораздо выгоднее было кормить гусениц тутового шелкопряда листьями шелковицы, самим обрабатывать коконы, разматывать и красить нити. Завела себе такую ферму в специальном павильоне в саду и Иоганна Сибилла. Вот к этому-то гусеничному хозяйству и решено было приставить Марию Сибиллу. Девочка должна была следить, чтобы листья шелковицы всегда были свежими, ловить случайно вылетевших бабочек, сортировать коконы. Иоганна Сибилла, конечно, боялась, что дочь не справится, но только так совершенно бесполезное увлечение насекомыми можно было направить в нужное русло. Девочка научится систематически ухаживать за живыми существами и перестанет бездумно ловить других насекомых.
       Мать и предположить не могла, что именно наблюдая за развитием тутового шелкопряда, Мария Сибилла впервые начнет задавать себе вопросы, отвечать на которые ей предстоит всю жизнь. Сколько нужно съесть гусенице, чтобы превратиться в кокон? Через сколько дней появится бабочка? А другие бабочки тоже вылетают из коконов? А какие листья едят другие гусеницы? Желая привить девочке любовь к полезному труду, мать ненароком дала ей возможность почувствовать прелесть исследовательской работы. Мария Сибилла начала вести дневник, в котором описывала то, что ей удавалось увидеть в павильоне с шелковичными червями. Ей было 13 лет, когда в дневнике появилась первая запись, а к ней – рисунок.
      У маленькой Марии Сибиллы не было учителя, который мог бы дать ей хоть какие-нибудь знания по зоологии. Были книги, но в них не было ничего, что помогло бы ответить на ее вопросы. И вот почему.
       О метаморфозах насекомых знал еще Аристотель, но в Средние века из-за плохих переводов и гибели огромного числа рукописей это открытие великого грека было забыто. Вплоть до XVII в. развитием насекомых ученые целенаправленно не занимались. Книги о насекомых, конечно, выходили. Им посвятили целые тома в своих зоологических сводках-энциклопедиях и швейцарец Конрад Геснер (1516–1565), и итальянец Улисс Альдрованди (1522–1605). В 1634 г. вышла книга английского натуралиста Томаса Моуфета «Театр насекомых». Все эти ученые стремились, прежде всего, собрать материал о как можно большем числе видов. Ключевым признаком для систематики насекомых они считали наличие крыльев. Гусеницы и бабочки, таким образом, попадали в разные группы.
       Первым всерьез занялся изучением развития насекомых голландец Ян Сваммердам (1637–1685). Он тщательно препарировал и разглядывал в сильную лупу, а то и под микроскопом всех насекомых, которые ему только попадались. В различных куколках он обнаруживал то зачатки взрослой бабочки, то жука, то мухи. Метаморфоз насекомых был открыт им заново, спустя почти 20 веков со времени Аристотеля. Ян Сваммердам создал первую систему классификации насекомых на основе особенностей их развития. Однако голландский ученый был всего на десять лет старше самой Марии Сибиллы Мериан. Его знаменитая «Общая история насекомых» вышла в Голландии в 1669 г. Эта книга, конечно, никак не могла служить ей учебником. Мария Сибилла узнала о Яне Сваммердаме гораздо позже.
        В 17 лет Мария Сибилла Мериан вышла замуж за молодого художника Иоганна Андреаса Графа, ученика Якоба Мареля. Такой брак был самым естественным для девушки, выросшей среди рисовальщиков и граверов. Решаясь на него, она прекрасно понимала, что, став женой живописца, она поставит свое материальное благополучие в зависимость от прихотей богатых заказчиков своего мужа и капризов моды. Неизвестно, был ли это брак по любви или Мария Сибилла хотела поскорее избавиться от материнской опеки. Вполне вероятно, молодая художница считала, что в случае неудачной профессиональной судьбы мужа сумеет и сама прокормить семью.
       Действительно, молодому живописцу Андреасу Графу не очень везло. Выгодные заказы были редки. Когда у Марии Сибиллы родилась дочь Иоганна Елена, стало ясно, что денег не хватает. Молодая пара решила переехать в Нюрнберг, родной город Андреаса. Там у него была маленькая типография, оставшаяся от отца. Может быть, доходы семьи удастся увеличить за счет книгоиздания?
       Нюрнберг в XVII в. не был крупным торговым центром. Здесь жили поэты, граверы, искусные механики – город славился чудесными музыкальными шкатулками. Книгоиздание также было в почете. Однако даже у себя на родине Граф не мог заработать достаточно для содержания семьи. Во всяком случае так считала Мария Сибилла. Она решила, что должна вносить в семейный бюджет и свою лепту.
       

       
4  Основные разделы / Заходи / Виставка технічної творчості : 12 Июня 2013, 21:31:36
Учать Вінницького транспортного коледжу у обласній виставці технічної творчості
2013


[attachimg=1]


Відкриття

5  Основные разделы / Наука / Уникальная в мире теплица : 02 Апреля 2013, 21:32:28
В Швеции заложена уникальная в мире теплица

     Шведско-американская компания Plantagon International продвигает новый вид теплиц, которые называет «плантагонами». Это вертикальные фермы для «городского сельского хозяйства», до сих пор считавшиеся утопией. И вот строительство первого комплекса началось в шведском Линчёпинге.

[attachimg=1]

     Городские фермы в многоэтажках на слуху уже много лет. Об этих архитектурных и социальных фантазиях мы рассказывали, и не раз. Несмотря на скепсис, такие проекты стали превращаться из «зелёной мечты» в реальность.

[attachimg=2]

     Так, в 2005 году маленькая ферма заработала в подвале токийского небоскрёба. В 2011-м небольшой прототип Vertical Farm был запущен в Южной Корее – трёхэтажную теплицу построили в городе Сувон. И примерно тогда же первые продукты с вертикальной фермы появились на полках супермаркетов в Нидерландах – с подземного комплекса компании PlantLab (о корейском и голландском проектах сообщал Spiegel).


     Теперь компания Plantagon обещает вывести городские фермы на новый уровень. По данным Inhabitat, через 12-16 месяцев в Линчёпинге построят международный центр передового опыта в области городского сельского хозяйства. 9 февраля состоялась символическая церемония, давшая старт строительным работам.

     Несмотря на скорое открытие, подробных сведений о шведской теплице пока нет. В арсенале компании имеется несколько архитектурных решений, и какое из них будет реализовано, до конца не ясно.

[attachimg=3]

     Судя по всему, первый «плантагон» будет представлять собой прозрачный шар высотой с 17-этажный дом, в котором овощи будут выращиваться в лотках на гигантской спирали. Наверх их в зачаточном состоянии доставят специальные подъёмники, и по мере созревания овощи будут автоматически, как по конвейерной ленте, спускаться вниз — к сбору урожая на первом этаже.

Материал опубликован для ознакомления.
6  Основные разделы / Заходи / Екскурсія на виставку "LISDEREVMASH" : 16 Октября 2011, 21:16:57
"LISDEREVMASH" - наочне пізнання професійності
Група 3-Л-50

[attachimg=1]
7  Основные разделы / Беседка / Невидумані історії : 25 Июня 2011, 11:14:50
Черепаха

Мой закадычный приятель купил стерео-центер. Экран от стенки – до стенки, куча колонок. Сидим. Футбол смотрим. Обмываем.
Наши проигрывают. Пьем.
Вдруг из-под дивана выползает… ЖИВОТНОЕ. Само маленькое, лохматое. Лапки чешуйчатые. Доползло до коврика, шею вытянуло и на меня уставилось.
Недобро смотрит. Я кошусь на животное.. Много всякого видел, но такого… Фига… так нажраться… А кореш мой чипсы трескает и на экран пялится. Болельщик, твою маму!
- Слыш, Серега.. Ты ЖИВОТНОЕ видишь?… - Интересуюсь … на всякий случай…
- А, эт Буся.- Отмахивается друг, и пивко потягивает,- Живет у меня. А что?
-?! А, ммм.. Буся – кто?
- Черепашка моя.
- А, А чего она, ну.. волосатая?
- Не волосатая, а меховая. Это чтоб гладить приятно... Ты сам попробуй, погладь! – Берет Серега Бусю под животик и тычит в меня меховую рептилию.
Я ее погладил. Легонько. Мурашки по всему телу.
- Не, грю – спасибо! – И чем же ты к ней все это приклеил?
- Где моментом. Где ПВА. Отлично вышло, согласись!
С другом я согласился. Но больше с ним не пью. Вот только интересно, где он такую травы взял, когда решил . черепашку того.. мехом?

[attachimg=1]

Мошенник
8  Основные разделы / Учеба / Рухомий склад залізниці : 18 Февраля 2011, 23:39:11
Тепловози вузької колії

[attachimg=1]


ТУ2
9  Основные разделы / Учеба / Паровози : 13 Февраля 2011, 18:13:57
Паровози
10  Основные разделы / Учеба / Заочники : 15 Октября 2010, 16:14:44
Випуск групи 5-Л-10з

[attachimg=1]

[attachimg=2]
11  Основные разделы / Заходи / Тиждень спеціальності відділення "Лісового господарства" : 04 Октября 2010, 22:13:31
У Вінницькому транспортному коледжі з 04.10.2010 по 08.10.2010 проходить тиждень спеціальності відділення "Лісового господарства"
04.10.2010 - Пн - проводилась виставка "Осінній вернісаж", група 1-Л-58 здійснила пізнавальну екскурсію на Вінницьку обласну станцію юних натуралістів.

[attachimg=1]
12  Основные разделы / Учеба / Чемпіонати світу серед вальників лісу : 27 Сентября 2010, 21:42:41
Україна посіла 28 місце на чемпіонаті світу серед вальників лісу (2010)

     У хорватському Загребі з 24 по 26 вересня проходив 29-й чемпіонат вальників лісу.
В командному заліку збірна України посіла 28 місце. Перше місце завоювала збірна Австрії, разом з нею на п'єдестал пошани потрапили команди з Італії та Естонії.

     В особистому заліку чемпіоном став естонець Андрес Олеськ, а кращий з українців, Віталій Костюшко, зайняв 23-є місце.

     У юніорів (вальники не старші за 24 роки) виграв Оле-Харальд Квесет з Норвегії, наш Тарас Очеретюк посів 23-є місце.

     Нагадаємо, що кращим досягненням команди України було 4-е місце на чемпіонаті 2004 року в якому вона брала участь майже в такому ж складі.
13  Основные разделы / Беседка / Павуки. Каракурти. : 10 Августа 2010, 00:17:57
Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus)

[attachimg=1]
     
     Каракурт (від тюрк. «кара» — чорний і «курт» — черв'як, комаха; лат. Latrodectus tredecimguttatus) або степовий павук — вид отруйних павуків з роду чорних вдів.

     Каракурт має середню величину: самка 10—20 мм, самець 4—7 мм. Тіло чорне, у самця і самки на черевці червоні плями, іноді з білим оздобленням навколо кожної плями. Повністю статевозрілі особини набувають чорного кольору без плям, з характерним блиском (плями у дорослих павуків характерніші для виду, що живе в Америці і Австралії, - Latrodectus mactans).

     На тварин і людини не нападає, якщо його не потривожать. Укуси самки можуть бути смертельними для людини і таких тварин, як верблюд або кінь. Самець, маючи набагато менші розміри, небезпеки для людини не має, оскільки не може прокусити досить товсту шкіру людини. Не несе він небезпеки і для тварин в такій мірі  як самка. Кількість укусів каракуртом людей і тварин підвищується якраз в періоди міграцій самок в червні і липні.

     Найбільш отруйні статевозрілі самки. Отрута каракурта не тільки в 15 разів сильніша за отруту однієї з найстрашніших змій — гримучої змії, але і взагалі є одним з найотруйніших речовин, що мають органічне походження, на Землі.

     Ці павуки пересуваються швидко, а нападають непомітно. Те, що людину укусив каракурт, медики дізнаються за яскраво помітними симптомами: отрута цього павука вражає нервову систему. Окрім різкого болю, потерпілий випробовує сильний страх.


     Проживання

     Зустрічаються в пустинній зоні Казахстану, Середньої Азії, Ірані, Афганістані, по берегах Середземного моря і Єнісею, в Північній Африці, Південній Європі і на півдні України (Криму і в степу). Відмічені випадки нападу на півдні Уралу, прикордонних з Казахстаном територіях (Оренбурзької області). В останнє десятиліття випадки укусів каракурта стали також реєструватися в Азербайджані. Останнім часом збільшилася популяція в Ростовській області.

     Основні житла — на  пустирі, під каменями, в кам'яних завалах, на схилах ярів, мишачих норах, стінах, тріщинах, місцях складування дров, в надвірних будовах власних будинків, темних кутах гаражів, в стайнях, хліву і сухих купах старого сміття, в сараях і інших господарських спорудах

     Головною особливістю поведінки павуків є те, що вони люблять плести павутину навколо отворів і дірок.
     Густі трави і чагарники каракурты не люблять.


     Розповідь спостерігача

     Самка - насиченого чорного кольору; тулуб великий, круглий, а лапи тонкі і довгі. Вона сиділа не в землі, як самець, а на поверхні: біля кущика трави було сплетено невелике гніздо з павутині, дрібного сміття, дохлих жучків. В середині лежало велике, розміром з копійчану монету, яйце. Відчувши небезпеку, самка міцно вчепилася лапами за яйце і прагнула не відпускати його.


     Розмноження

     Каракурт дуже плодовитий, і періодично (раз в 10 — 12 або 25 років) спостерігаються спалахи його масового розмноження.

     Для житла і розмноження самка сплітає  гніздо в поглибленнях ґрунту, часто в норах гризунів і дренажах вентиляційних систем, розтягуючи біля входу ловчі тенета з неправильно переплетених ниток. Зимують яйця в коконах, які по два, — чотири підвішуються в гнізді. Молодь виходить в квітні і розноситься на павутині вітром. До червня павуки стають статевозрілими. З настанням жари самки і самці мігрують, розшукуючи захищені місця, де влаштовуються тимчасові плетева для спаровування. Після цього самки знову бродять у пошуках місць для пристрою постійного гнізда, де розміщують кокони.

     Ентомологи  говорять, що каракурт ніколи не нападає першим. Це захисна реакція.  Радять бути уважнішими: не залишати одяг на вулиці, не працювати в городі босоніж.
     Укус відбувається, якщо потривожити його гніздо або притиснути павука.


     Перебіг подій при укусі

     Як вже повідомлялось отрута комахи є однією з найотруйніших органічних речовин на  Землі.
     Кусає павук не дуже боляче. Укушене місце не зпухає, біль швидко проходить, а уві сні укус можна і не відчути.
     На місці укусу видно маленьку червону плямочку, яка швидко зникає. Через 10—15 хвилин різкий біль розповсюджується в ділянку живота, поясниці і грудей, німіють ноги. Наступає сильне психічне збудження, укушений випробовує страх смерті. Нерідко спостерігаються запаморочення, головний біль, задуха, судоми, блювота. Характерне посиніння лиця , уповільнення і аритмія пульсу, поява білка і крові в сечі. Потім хворий стає млявим, але поводиться неспокійно, сильні болі позбавляють його сну. Симптоми тривають  у важких випадках – до декількох днів.
     Через 3—5 днів на шкірі з'являється характерна висип і стан поліпшується. Одужання наступає через 2—3 тижні, але слабкість зазвичай залишається ще більше місяця. У важких випадках, за відсутності медичної допомоги, через день-два після укусу наступає смерть.


     Засіб лікування

     Найбільш ефективний засіб лікування — противокаракуртовая сироватка, що виготовляється Ташкентським бактеріологічним інститутом. Після внутрішньом'язового введення 5—10 см3 сироватки страждання хворого утихають, і через 3—4 дні він видужує. Рекомендується також внутрішньовенне вливання 2—3-процентного розчину марганцевокислого калію (2—5 см3). П. І. Маріковський запропонував припікання укушеного місця займистою головкою сірника, але обов'язково не пізніше за дві хвилини після укусу. Також згадується спосіб з розкуреною цигаркою. Від нагрівання отрута, що не встигля всмоктатися в кров,  руйнується. Цей спосіб незамінний в глухому степу, далеко від медичної допомоги.


     Заходи безпеки

     Для огорожі сплячого від заповзання каракурта застосовують запону, добре натягнуту і підвернуту краями під постіль. Від укусів каракурта сильно страждає худоба, особливо чутливі верблюди і коні, які зазвичай гинуть. У роки масового розмноження цього павука не раз відбувався значний мор худоби і тваринництво терпіло значні збитки. Тепер в місцях розмноження каракурта його знищують обприскуванням ґрунту гексахлораном і іншими отрутами.

     Для боротьби з каракуртами використовують креозот або низькотоксичні інсектициди групи пиретринів (Pyrethrines), що виготовляються на основі рослинної сировини (ромашка, хризантема) і розпилюються один раз в три місяці.

     Рекомендується проводити на своїх дачних ділянках і приватних подвір'ях санітарне прибирання. Потрібно своєчасно прибирати сміття, не залишати надовго скошену траву, перевіряти компостні купи. «Чорна вдова» не любить селитися в доглянутому дворі, садку і городі.


14  Основные разделы / Беседка / Карл Лінней : 01 Августа 2010, 18:13:47
...Наш світ  — не випадковість,
                                не хаос, —
Є система  у  всьому…
                   
                       А. Стекольников


Карл Лінней
     
     У великому саду пастора Нільса росла струнка пахуча липа. Весною, коли липа квітувала, від неї пахло запашним медом, а в її листі свистіла іволга. На згадку про цю стару «сімейну» липу Нільс взяв прізвище Лінней (шведське лінд в російській мові означає  липа).
     У Нільса було декілька синів. Старший з них, Карл, народився 23 травня 1707 року. Коли Карл підріс, він часто бродив з батьком по околицям Стенброхульта, вишукуючи цікаві рослини, щоб пересадити їх в сад.
     В caдy в Карла був свій садок — декілька рядків. Тут хлопчик вирощував рослини і спостерігав, як тягнуться до сонця зелені стеблинки; тут, в батьківському саду, запалилася в його серці  незгасна любов до рослин.
     В школі Карл вчився недобре: богослов’я і стародавні мови його не цікавили, часто під час уроків він   з  тугою   поглядав на   вікно,   за   яким   квітував бузок  і співали  птахи.   Як тільки вчитель  викликав  Карла, як у нього від   страху  язик  присихав   до  горла  і  перехоплювало   дихання:   за поведінку    жорстко    провчали.
     Засмучений навчанням сина, пастор вирішив забрати його з школи і віддати в навчання до шевця: як не є а ремесло. На щастя для Карла, пастор пішов порадитися з доктором Ротманом, своїм давнім приятелем.
— Так, зрозуміло, — сказав Ротман, вислухавши пастора, — якщо деревце скривлюється, його потрібно випрямляти, поки воно молоде. Але чому ж до шевця? Я думаю, що це не заняття для Карла. Знаєте що? Віддайте його мені, я упевнений, що з нього вийде  відмінний натураліст.
     У ті часи поняття про натураліста було пов'язане з поняттям про лікаря, який повинен був уміти готувати ліки, а отже, знати рослини, що служать для них сировиною.
     Ротман був чуйним вихователем. Він не став робити Карлу зауважень, а дав книгу Плінія по природній історії. Карл, прочитавши дві-три сторінки, так захопився, що вже не міг відірватися.
     Успіхи Карла дивували вчителів і викликали недовір'я. І коли Карл Лінней все ж таки закінчив гімназію, ректор гімназії Крон написав в його характеристиці:    «Юнацтво   в   школі  схоже на молодість дерев в розсаднику. Трапляється іноді, що дика природа дерева, не дивлячись ні на які турботи, не піддається культурі. Але, пересаджене в інший ґрунт, дерево перетворюється і приносить хороші плоди. Тільки в цій надії хлопця відпускають в академію, де, можливо, він потрапить в клімат, сприятливий його розвитку».
     На сімейній раді було вирішено, що Карл поїде вчитися в університет міста Лунд.
     В університеті Карл був такий старанний в навчанні і скромний в поведінці, що незабаром зробився любимим всіма, хто його знав. Здатного студента помітив професор Стобеус, відомий медик і натураліст. В його будинку Карл знайшов чудовий музей: гербарії, чучела птахів, раковини молюсків, колекцію мінералів і багато інших цікавих речей. Довгі годинни просиджував Лінней в музеї, вивчаючи його скарби, а ночами читав при свічці.
     Лінней часто ходив по околицях міста і повертався додому з цілим оберемком рослин, які потім розбирав і засушував для гербарію.
У 1728 році Лінней переїхав в Упсалу, де був прекрасний ботанічний сад. Молодий вчений сподівався краще вивчити ботаніку, але йому весь час бракувало коштів. Гроші, одержані від батька, кінчалися, і дістати їх було ніде. Траплялося деколи, що відірвана в черевика підошва так голосно човгала об каміння мостової, що Карл високо піднімав ногу і низько опускав очі: йому здавалося, що всі перехожі звертають увагу на його порваний черевик.
     Товариші говорили йому: «Не сумуй, старий. Адже гірша бідність — це недолік розуму. А осягнеш науку — все рівно, що покладеш в кишеню коштовність».
     Наступного року Лінней все ж таки вирішив залишити університет: добрий жарт не замінить і поганого обіду. Останній раз пішов він в ботанічний сад прощатися з рослинами. Поволі рухався він по алеях, перебираючи пальцями зелене листя. Раптом він почув позаду себе неквапливі кроки. Озирнувся — до нього підходив старий священик, доктор богослов’я Цельзіус.
—    Добридень,  друже, - привітно звернувся  він  до Карала, - я  давно  спостерігаю   за   вами.    Ви    так    уважно    разглядаєте   ці   рослини,   ніби залишаєте   тут   клад   і   запам'ятовуєте  місце.
—    Ви      не помилилися, — сумно відповів   Лінней, — я   виїжджаю   і прийшов попрощатися з садом.  Адже я ботанік.
—    От як! — зацікавився  Цельзіус. — І як давно  ви  займаєтесь ботанікою?
     Лінней розповів, що ще в дитинстві він полюбив рослини і вирощував їх в своєму саду. Слухаючи Ліннея, Цельзіус радо кивав головою. Так, розумю. Хто живе біля річки, пізнає звички риб; хто живе біля лісу, звикає до пташиного співу; а хто проводить дитинство в саду, знає, що кожна квітка має свій запах. Саме така людина йому і була потрібна. Доктор богослов’я писав про рослини, які згадуються в біблії. Але він не завжди міг довіритися власним знанням, а звертатися до нетямущих ботаніків вважав такою ж даремною справою, як питати жителя пустелі про морську піну. Знайомство з Карлом його дуже тішило. Яка вражаюча пам'ять! Зібрати гербарій з 600 рослин і пам'ятати назви майже всіх з них! Так, на це здатний не кожен.
     Цельзіус запросив Карла до себе. Лінней і Цельзіус часто здійснювали екскурсії в околиці Упсали, збирали рослини, визначали їх назви і замальовували.
     В університеті Лінней написав свою першу наукову роботу «Введення до таїнства рослин». У поетичній формі він описав пробудження природи від зимового сну, набухання бруньок, появи першого зеленого листя, весняне  життя  комах і птахів.
     Ця робота справила велике враження на професора університету Рудбека, який познайомився з Ліннєєм та  покликав його до себе в асистенти.
     В цей час Упсальське королівське суспільство одержало від короля пропозицію послати одного натураліста для дослідження Лапландії, яка була частиною Швеції і була мало вивчена. Університет запропонував послати Ліннея. Лінней знав, що пересуватися йому доведеться пішки, що найвишуканішою їжею для нього буде сушена риба,   а  спілкуватися  з  лапландцямі він зможе тільки мовою жестів. Але це його мало бентежило: якщо любиш плоди, потрібно миритися з тим, що доводиться пригинати гілки.
     У Лапландії Лінней побачив гранітні скелі, які раз у раз перемежовувалися з болотами; безплідний грунт, одягнений білими кущиками оленячого лишайника і порослий ялинами. Щільні, темні хмари комарів наповнювали повітря тонким дзвоном, що стогоном. Від їх укусів горіло тіло, ніби всипане тисячами крихітних вогників. Подорожувати Ліннею довелося в суспільстві двох лапландців, один з яких був провідником, інший — перекладачем. Лінней здіймався по кам'янистих стежках, перетинав бурхливі річки, забирався в гірські ліси, бродив по похмурій і дикій тундрі. Укриттям від негоди йому служив перевернений човен,  ліжком  звіряча шкура. Одного разу човен, на якому вони перепливали бурхливу, з порогами річку, перекинувся і частина речей   втонула, а  мандрівники  ледь  не загинули.
     До різних негод домішувалася і туга за  батьківщиною, нестримна, щоденна. Лінней згадував Швецію, її небо, освітлене туманним відблиском північного сяйва, її землю, покриту снігом і льодом протягом багатьох місяців. З настанням вечора з труби кожної хатини підіймався стовп густого диму і коло вогнища, де яскраво горів торф, освітлюючи внутрішність житла, грілася  вся  родина.
     Повернувшися в Упсалу, Лінней написав роботу «Лапландська флора». Багато років користувався він знаннями, одержаними під час подорожі.
Лекції Ліннея завжди привертали багато студентів. Розповіді були цікаві і захоплюючі: він знав, що витонченість мови і гарячність викладу сприяють переконливості наукових істин. Сам він був завжди вірний своїм учням і уважний до них, але основою цієї його прихильності завжди була любов до науки.
     Лінней відрізнявся винятковою працьовитістю, завжди прагнув бути уважним до явищ природи і глибше за них осмислювати. Це йому вдавалося тому, що жодної хвилини він не згаяв, він ніколи нічого не робив абияк і доводив почате до кінця.
     Але у Ліннея не було наукового звання, і його недоброзичливці  добилися  рішення  факультету припинити читання лекцій. Необхідно було одержати диплом, щоб зміцнити своє положення в університеті.
В 1735 році Лінней захистив дисертацію в університеті голландського містечка Гардевіка. Він захистив роботу «Про лихоманку» і отримав звання доктора медицини, а також знаки вченої гідності: шовковий капелюх і золоте кільце. В цьому ж році побачила світ його знаменита книга  «Система природи», яка принесла  йому  всесвітню  славу.
     Один грецький міф розповідає про жорстокого царя Міноса з острова Кріт. Афіняни повинні були посилати йому прекрасних дівчат і хлопців, яких цар віддавав на поживу чудовиську Мінотавру, що жив в лабіринті з такою заплутаною системою коридорів, що всі, хто потрапляв в нього, не міг вже вибратися назад. Але знайшовся герой Тезей, який взяв у доньки царя Аріадни, що полюбила його, чудову нитку і, тримаючись за неї, пройшов лабіринт, убив Мінотавра і вибрався на світло волі. От чому і називають ниткою Аріадни всілякий спосіб, яким можна вирішити заплутану задачу. «Аріаднина нитка ботаникі— система, без якої в ботаніці хаос», — писав Лінней в «Філософії ботаніки». — «Система — ось нитка, вхопившися за яку можна благополучно вибратися із розмаїття фактів».
     До цього часу в ботаніці був накопичений великий матеріал по опису рослин. Правда, часто ці описи відрізнялися складністю і суперечністю. Кожен вид рослин в різних країнах називався по-різному і навіть в одній країні мав декілька назв. Це утрудняло визначення рослин, приводило до численних помилок і викликало запеклі суперечки. Довго не могли учені знайти нитку Аріадни в ботаніці. Необхідно було розробити просту і зручну класифікацію, дати точні і короткі визначення видів.
     Лінней знав, що одні натуралісти розташовували назви рослин в алфавітному порядку; інші — по якій-небудь одній різко впадаючій в очі ознаці, наприклад за формою віночка, числу насіння; треті — взалежності від користі або шкоди, які рослини приносять людині.
     Лінней узяв за основу розподілу тичинки і маточки — такі дрібні частини квітки, на які натуралісти раніше і уваги не звертали.
     Насправді маточка і тичинки— головні частини квітки. Вони беруть участь в утворенні плодів і насіння.
     Лінней розбив всі рослини за числом і будовою тичинок на 24 класи, класи розділив на порядки, порядки — на родини, родини — роди, роди  на види. Під видом він розумів групу організмів, що походять від спільних батьків і дають при схрещуванні плодовите потомство. Кожній рослині Лінней дав видову і родову назву на латинській мові. Такий спосіб позначення рослини двома словами називається бінарною (подвійний) номенклатурою. Спроба застосувати бінарну номенклатуру була зроблена ще за 100 років до Ліннея, але він застосував її широко і міцно закріпив в науці. З двох слів одне — іменник — означає рід, а разом з прикметником — назва виду. Наприклад: жовтець їдкий і жовтець золотистий, конюшина червона і конюшина повзуча, пшениця тверда і пшениця м'яка. Тут жовтець, конюшина і пшениця — назви родів, а їдкий і золотистий, червоний і повзучий, тверда і м'яка — назви видів. Замість докладного опису рослин достатньо було короткого позначення їх з двох слів. Так якщо раніше шипшина називалася звичайною лісовою трояндою з рожевою запашною квіткою, то, за  Ліннеєм, вона стала трояндою лісовою. Лінней підрахував, що з шести прикметників і трьох іменників, тобто з дев'яти слів, можна скласти назви для 100 видів. І якщо раніше користування видовими назвами давало, за словами сучасників, «найбільші затруднення для пам'яті, мови і письма», то нова система була практично зручною і дивовижним чином полегшила науку. Назви рослин були короткі, виразні і звучні. Користуватись системою стало легко. Завдяки системі Ліннея за декілька десятиліть число відомих видів рослин збільшилося від 7000 до 100 000.
     Сам Лінней знав і описав близько 10 000 видів рослин і понад 4200 види тварин.
     Лінней провів реформу ботанічної мови. Він вперше запропонував такі назви частин рослини, як віночок, пильник, нектарник, зав'язь, рильце, тичинкова нитка, квітколоже, квітконіжка, оцвітина. Всього Лінней ввів в ботаніку близько 1000 термінів. Частину з них він придумав сам, а інші, вважаючи вдалими, відібрав з книг натуралістів і пояснив, де і як використовувати кожен термін.
     Але система Ліннея, неперевершена по своїй витонченій простоті, була всеж штучною: вона допомагала розпізнавати рослини, але не розкривала вповні їх споріднених зв'язків. Рослини в ній розподілялися за схожісттю однієї, двох ознак. Не випадково, що споріднені рослини виявилися розділеними, а нерідні — зібраними разом.
     Так, підрахувавши число тичинок у барбарису і очерету, Лінней помістив їх в одну групу, хоча барбарис відноситься до дводольних рослин, а очерет — до однодольних. Він зближував моркву і льон на тій основі, що у них по п'ять тичинок в квітці. В той же час споріднені рослини жовтець і роголистник опинилися в різних класах.
     Лінней і сам розумів, що його система штучна, але вважав, що така система, яка учить розпізнавати рослини, необхідна, доки немає природної. Проте під природною системою Лінней розумів таку, яка відображала б порядок природи, встановлений «творцем», а не історичний процес розвитку організмів.
     Лінней уявляв собі живий світ у вигляді безперервного ланцюга, в якій рослинні ланки непомітно переходять в тваринні.
     Всіх тварин Лінней розділив на 6 класів (ссавці, птахи, амфібії, риби; комахи та черв'яки) і кожному класу дав відповідну характеристику.
Кожній тварині він теж дав родову і видову назву: синиця велика, синиця болотяна (гаїчка), синиця чорна (московка); горобець домовий, горобець польової і т.д.
     Два тварин, наприклад, горобець домовий і горобець польовий, багато в чому схожі і тому включені в один рід, але багато в чому різні і тому відносяться до різних видів цього роду.
     Лінней перший виділив класи ссавців і птахів, зарахував до ссавців кита (якого раніше приймали за рибу) і відділив черв'яків від комах. Багато типів тварин об'єднували споріднені форми. Так, до жуйних Лінней відніс бика, оленя, барана і т. д.; до гризунів — мишу, щура, бобра, дикобраза і ін.
     Система тварин, по Ліннею, була природнішою, ніж система рослин, але і вона містила немало помилок. Так, Лінней відніс до черв'яків кишковопорожнинних і молюсків, а земноводних і плазуючих об'єднав в один клас амфібій. Штучно розподілив він багатьох тварин і усередині класів: по будові дзьоба помістив в один ряд страуса і курку; на підставі схожості зубної системи об'єднав слона, моржа, лінивця і мурахоїда. В мікроорганізмах Лінней не зміг розібратися і об'єднав їх в світ «хаосу». Він вважав, що грішно навіть вивчати мікробів, оскільки творець, створюючи їх невидимими, очевидно, мав на увазі зберегти цей світ таємно від людського пізнання.
     Людину Лінней помістив поряд з мавпами. Він зробив це за 120 років до того, як Ч. Дарвін обгрунтував своє вчення про походження людини від мавп. Але, побоюючись, як би не викликати гнів служителів церкви, Лінней обережно помітив в книзі, що близькість в системі не говорить про кровну спорідненість.
     Питання про походження видів для Ліннея не існувало. Він вважав, що всі види створені  «всемогутнім творцем».
    За часів Ліннея наука знаходилася головним чином в руках церкви і «вчені» ченці займалися тлумаченням біблії, а в ній затверджувалося, що рослини і тварини створені богом в раю, звідки вони і розповсюдилися по всьому білому світу. В науці затвердився погляд на природу як на повну, одвічно встановлену   гармонію.
     І Лінней, розподіляючи тварин  і рослини  по рисах схожості,   мав   на меті   лише   відтворити  «творчий план створення»,  проникнути   в  його  божественний  задум.    Він    говорив,    що    не  випакдково сучасні тварини за  своїми  ознаками    не відрізняются   від   стародавніх,   знайдених    в  єгипетських   пірамідах.   Якщо   за 5000   років  тварини      не змінились, то немає підстав вважати, що вони здатні змінитися і за більший термін.
     Але Лінней був наглядовим натуралістом. Гуляючи по доріжках свого дослідного саду, він не раз помічав, як впливають на рослини клімат, грунт, спека і вітер. Окрім цього, він припускав, що нові види, можливо, утворюються при схрещуванні.
     При всіх своїх недоліках система Ліннея склала основу сучасної класифікації, і бінарна номенклатура зберігається до теперішнього часу. За життя Ліннея вийшло 13 видань «Системи природи», які він постійно   переробляв   і   доповнював.
     Лінней прожив в Голландії три роки і за цей час «написав більше, відкрив більше і зробив крупних реформ більше, ніж хто-небудь інший до нього за все свє життя». Повернувшись на батьківщину, Лінней став практикувати як лікар. У 1741 році його вибрали професором медицини і ботаніки в Упсальському університеті, де він колись вчився, і з того часу до кінця життя він став вчити інших.
      Йшли роки. Виходили в світ нові книги Ліннея: «Філософія ботаніки», «Види рослин» та інші, в яких Лінней розказував про своє навчання. Він став членом багатьох наукових громад світу.
      В 1754 році Лінней був вибраний почесним членом Петербурзької академії    наук.    Слава    вченого росла. Але багато неприємностей доставляли Ліннею недоброзичливці, які вишукували в його роботах слабкі місця. Лінней був дуже самолюбивий і вважав своїм девізом вислів: «Справами збільшувати свою славу». Він ретельно працював над своїми працями і не друкував їх, поки не переконувався, що вони «дозріли».
22 січня 1778 року перед Упсальськім собором зібрався величезний натовп народу. Ховали Карла Ліннея. Весь Упсальській університет був присутній на похоронах. На могилі поставили пам'ятник з медальйоном, що зображає голову Ліннея, і надписали: «Карлу Ліннею — князю ботаніків. Друзі та учні. 1778 р.»


[attachimg=1]
     
15  Основные разделы / Учеба / Ліси країн світу : 16 Июля 2010, 22:47:43
Ліси Світу. Ліси країн.
Страниц: [1] 2 3